Дошка ставиться так, щоб у кожного гравця праворуч знизу було біле поле. Другий ряд повністю займають пішаки. У першому ряду з країв стоять тури, поруч коні, далі слони, а два центральні поля — ферзь і король.
Найлегше запамʼятати так: ферзь любить свій колір. Білий ферзь стає на біле поле, чорний — на чорне. Король займає поле, що лишилося. Починають завжди білі.
Ці три правила не очевидні, і саме через них у дитячих партіях найчастіше виникають суперечки. Варто пояснити їх одразу, як тільки дитина впевнено рухає фігури.
Мета гри — не зʼїсти всі фігури, а поставити мат королю суперника. Дитині варто сказати це першою ж фразою, інакше вона грає в «хто більше набʼє».
Більшість дітей засвоюють ходи в пʼять-шість років, якщо подавати їх поступово. Спершу пішаки й тура, за кілька днів кінь і слон — так правила не злипаються в купу.
Ні. Король ніколи не знімається з дошки: партія закінчується матом — положенням, коли від шаху немає порятунку.
Шістнадцять: вісім пішаків, дві тури, два коні, два слони, ферзь і король.
Пат — коли гравцеві нічим ходити, але шаху немає. За правилами це нічия, навіть якщо у суперника величезна перевага. Дітям варто показати пат окремо — інакше він щоразу стає несподіванкою.
Ходи — за один вечір. Осмислена гра — за кілька тижнів регулярних задач. Далі швидкість залежить від того, чи є хтось, хто пояснює помилки.