У партії дитина здебільшого повторює те, що вже вміє. Задача ставить її перед позицією, де звичний хід не працює, — і саме там мозок будує нове. Шахісти називають це «впізнаванням мотивів»: вилку, звʼязку, подвійний удар починаєш бачити миттєво, бо зустрічав їх сотні разів.
Найпоширеніша помилка — тицяти фігури, доки програма не зарахує. Так дитина тренує кліки, а не шахи. Задача починається тоді, коли хід названий подумки й перевірений до того, як рука торкнулася екрана.
Для дитини 6–10 років достатньо десяти-пʼятнадцяти задач на день, якщо вони підібрані за рівнем. Важливіша не кількість, а регулярність: пʼятнадцять хвилин щодня дають більше, ніж дві години в неділю.
Рівень має бути таким, щоб приблизно кожна пʼята задача не виходила. Якщо виходять усі — надто легко, і мозок не працює. Якщо не виходить половина — дитина втрачає віру, і завтра сідати не захоче.
Щойно дитина впевнено знає, як ходять фігури, — зазвичай із шести років. Починають із мату в один хід, і цього цілком достатньо на перші тижні.
Десять-пʼятнадцять для дитини молодшого віку. Головне — щодня потроху, а не багато й раз на тиждень.
Не підказувати хід. Краще запитати: «Чи є шах? Що зараз під боєм? Що він відповість?» Дитина майже завжди доходить сама, і саме це відкладається в памʼяті.
Так. Бібліотека задач доступна у безкоштовному акаунті, картка не потрібна. Рівень підлаштовується під дитину автоматично.
Ні. Задачі чудово тренують бачення, але не пояснять, чому програна партія була програна вже на десятому ході. Це робота тренера — у нас заняття проходять українською, перший місяць $5.